Минулого місяця біля дверей магазину знайшов котеня. Запухше, замерзле, голодне. Постійно мявкало. А який був запах з писка... На вулиці зранку був заморозок, напевно в малого була важка ніч.
Взяв його до себе в магазин, дав їсти. Проспало весь день періодично вилазячи понявкати і поїсти. Деякі покупці посміхалися і гладили мале, а деякі сердито косилися. Вирішив взяти його до себе, оскільки якраз з’явились миші. Назвав його ніжно - Ізя (скорочено від езотерик), бо знайшов його під дверима езотеричного центру.
Котик виявився культурним. Я йому наготував пластиковий бокс з піском, але йому було комфортніше у відрі з піском. - Ну нічого - нехай буде так, - подумав я, і відро лишилося в хаті.
З досвіду тепер бачу правильність котячого закону: не буває замкнених дверей - буває надто тихе "няв". Цей закон стосується до всього. В мене дуже рідко вистачає терпіння слухати його вперте нявчання. Хоча я й вважаю себе терпеливим. В нього просто якісь нотки в голосі торкають. Це і прохання і плач. Буває просто сум, буває радість. Чомусь котів мені легше розуміти ніж собак. Хоча й з ними можна спілкуватись...
Дуже радий що з собакою вони не сваряться. Принаймні котеня терпить, а дора свої почуття проявляє ніжніше (два попередні коти її не витерпіли і пішли гайту).
Виводжу його гуляти кожного дня. Воно сидить десь гріється на осінньому сонці, видивляється мишей, а потім лізе десь в кущі що я його не знайду. Після того як я хвилин 10 бігаю і кличу його, воно вирішує що вже можна вилізти і озивається тихим "мяв".
